ЗДО №5, ”Віночок”, Ірпінь
Ірпінь, Київська область

Таємниці душі та розуму

Готовність дитини до школи: складові успішного навчання

Якщо  ваше дитя:

               - кожен ранок чистить зуби, завжди миє руки перед тим, як сісти до столу;

               - допомагає вдома по господарству (миє посуд, заправляє ліжко, накриває на стіл);

               - може сам собі приготувати бутерброд, вдягнутися по погоді, зав’язати шнурки і шарф;

               - вміє самостійно утримувати увагу досить тривалий час (15-20 хвилин) під час читання вголос, малювання, гри;

               - здатний керувати своїми бажаннями (не їсть перед їжею цукерки, хоча вони і лежать на видному місці; не вередує, коли дорослі щось заборонили);

               -  вміє поводитися за столом (правильно сидить, акуратно їсть);

                - має більш-менш стійкі інтереси (прослухування музики, малювання, заняття мовами, конструювання, ліплення з пластиліну);

                -  вміє поводитися в суспільстві (не перебиває старших, без нагадування проявляє ввічливість, використовуючи «будь ласка», «дякую», «до побачення» та ін.);

                - дотримується певного режиму дня;

                 - ставить питання і завжди вислуховує відповіді;

                 - прибирає за собою іграшки після гри, альбом після малювання, книжки після читання…       … тоді вітаємо! Ваше дитя має високий рівень розвитку вольових навичок. А вони, у свою чергу, є основою довільного запам’ятовування, уваги, розумових навичок. І, відповідно, у вас і у вашої дитини буде значно менше проблем у школі.

             В яку школу чи ліцей ви б не вирішили віддавати своє дитя, перехід дитини з дитячого садочку, або родинного кола до школи веде до значних змін в житті дитини і Вашому також. При цьому міняється не лише життя самої дитини, але і життя сім’ї в цілому, особливо якщо дитина єдина або старша. Підготовка до цієї події дитині просто необхідна.

            Особливе місце в підготовці займає формування очікувань і установок дитини на вступ до школи. Тут дуже важливо не перестаратися. Не слід обіцяти, що дитину чекають суцільні лаври успіху, важливіше допомогти їй налаштуватись на щоденну працю але робити це необхідно дуже коректно. Зовсім неприпустимі вислови типу: «Що ж ти, така неохайна дівчинка, в школі робитимеш?» або «Ось там тебе привчать, нарешті, до порядку!». Також не сподівайтесь, що якщо Ви весь цей час не привчали дитину до дисципліни, що школа нарешті зробить це за вас (особливо це стосується сімей, де діти не відвідували дитсадка).

             Дитині буде дуже важко пристосуватись до різкої зміни умов на такі, де дисципліни все ж таки прийдеться дотримуватись.

             Щоб допомогти налаштуватися на новий ритм життя, краще говорити дитині:

  • У тебе все вийде, якщо ти трохи попрацюєш (постараєшся).

  • У школі можна багато чого нового дізнатись і багато чому навчитися, варто лише захотіти.

  • У класі можна знайти нових хороших друзів, хоча цілком ймовірно, що не всі діти в класі тобі одразу сподобаються. Доречно буде розповісти про свої шкільні враження, своїх шкільних друзів, можливо, у вас є хороші знайомі зі шкільних часів, з якими ви до цих пір підтримуєте стосунки. Дитині буде цікаво дізнатися, що дружні стосунки можуть тривати такий довгий час.

              Поясніть дитині, що спочатку вона може сумувати за дитячим садком, за батьками, все шкільне може здаватися чужим. Це відчуття поступово пройде, учні зазвичай швидко звикають до школи та до нового оточення.

              Пригадайте про власні почуття та хвилювання в першому класі. Розкажіть, як ви чекали 1 вересня. Можете поділитися і своїми теперішніми відчуттями, пояснити свої хвилювання, які пов’язані з першим вересня. Але важливо щоб ваші шкільні згадки та сьогоденні турботи не стали додатковим джерелом хвилювань для дитини.

              Налаштуйте дитину на те, що у неї будуть нові обов’язки. Підкресліть, що тепер вона підросла, стала дорослішою. Це означає, що їй тепер не лише більше довірятимуть, але і більше від неї очікуватимуть, але, знову ж таки, робіть це обережно і без зайвого тиску.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чи варто часто хвалити дитину?

 

Ах, яке солодке слово – похвала! Ніби перекочується на язиці, як цукерочка. Напевно, недарма це слово схоже і на пахлаву, і на халву. Похвала приємна і потрібна всім, не тільки дітям, але і дорослим. А дітям вона необхідна як повітря.

Добре слово: і підбадьорює, і підвищує самооцінку, і надихає. Але, якщо солодкого переїсти, можуть виникнути проблеми, це всім відомо. Невже і з похвалою так само?

Можна хвалити «неправильно» і як не перехвалити свою дитину?
Хтось впевнений, що потрібно хвалити людину, а засуджувати її вчинок. Хтось радить не скупитися на похвалу, а хтось – хвалити тільки за справу. Як не дивно, і ті і інші праві. Тому що головний критерій «правильної» похвали – щирість. Похвалити може  будь-хто і за що завгодно, але головне – від душі, не формально. Діти миттєво відчувають фальш, так народжується недовіра до інших і невіра в себе.

За що ми хвалимо: малюк вперше встав на ніжки, взяв ложку, сказав перше слово. Звичайно, щонайменше, дивно хвалити за такі «подвиги» потім, коли вже це стало нормою і звичкою. Але вперше – це ж відкриття!

Похвала-радість, похвала-подяка,- вона звернена не тільки до дитини, але і до всьогосвіту, Всесвіту… Тут важко переборщити! І як же важко це усвідомити старшим братикам і сестричкам: їм щиро не зрозуміти, за що ж хвалять цього карапуза.

Перш ніж щось зробити, ми спочатку думаємо про це і уявляємо собі «картинку», потім виникає імпульс – готовність до дії, енергетичне «паливо» для нього. Це називається намір – джерело, з якого народжуються всі наші дії та вчинки. І дуже часто саме намір заслуговує заохочення і похвали. Складно попроситивибачення, коли ти не правий, але здогадатися про це – зробити вже крок. Нехай в силу якихось причин не вийшло допомогти комусь, але саме бажання «рвонути» на допомогу – це головне.

Деколи дуже важливо допомогти цьомупаростку пустити корінці, а допомогти можна доброю похвалою.

Процес – це основа життя і розвитку дитини. Спроба, захоплення дією, незалежно від результату заслуговують похвали! Нехай поки на підлозі калюжі та брудні розводи після прибирання, але ж дитина вимила підлогу сама! Правда, є маленьке слово «поки» – в якийсь момент саме якість результату виходить на перший план. Коли кількість переходить в якість – це питання до батьківської інтуїції, вона підкаже, як, уникнувши надмірної строгості, все ж таки надихати дитину на зростання та саморозвиток.

Цікава думка Р. Нарушевичавідомого сімейного психолога, про тещо дівчаток і хлопчиків потрібно хвалити по-різному, тому що  дівчинці необхідно розкрити в собі жіноче начало, а  хлопчику – чоловіче.

Жінка – це світло, внутрішня краса, затишок, турбота, атмосфера любові, доброти.., а чоловік – це рішення, справи, вчинки, уміння бачити перспективу…

Дівчаток не треба хвалити за зроблене та робити на цьому головний акцент, тому що  такою похвалою ви сприяете її деградації. Якщо дівчинку хвалити тільки за те, що вона зробила: дуже смачно, дуже красиво — в результаті формується таке її розуміння, «…що визнання мені прийде тільки за мої заслуги. Визнання мені прийде тільки за те, що я зробила». Це знищує жіночий принцип. Здоровий стан речей – «я гідна любові, тому що я є, тому що я — розумниця, бо я — господиня, тому що я — помічниця, бо я — принцеса, тому що я — фея, я – красуня…»

Ось тоді у жінки здорова психіка, тому що схвалюють саму її природу, тобто, щоб їй отримати любов, похвалу, підтримку, ласкаві слова,- потрібно просто залишатися собою. Ось у чому принцип виховання дівчинки. Тоді вона прагнутиме бути хазяйновитою; вести себе чемно та красиво, як принцеса; бути доброю та ласкавою, як фея… Якщо ви починаєте її хвалити тільки за заслуги, то вона відразу починає думати: «… мене саму хвалити нема за що, любов та підтримку я можу тільки заробити, будуть заслуги – буде любов». Саме через це дівчата починають вести психологічно себе, як хлопці, та втрачають ніжні, тендітні, добрі жіночі якості, психічне, емоційне та з часом фізичне здоров’я (дещо – зразу, дещо – через деякий час, а дещо – підриває майбутне жіноче здоров’я…). Виходить, що дівчинку потрібно хвалити не за смачний салат, а за те, що вона гарна господиня, не за акуратно вишиту хустинку, а за те, що вона чудова рукодільниця і розумниця…Тому бережіть теперішне та майбутне психічне, емоційне та фізичне здоров’я дівчинки, починаючи  з дитинства.

Хлопчики – повністю навпаки. Мами дуже люблять говорити: ти у мене така краса, такий розумник, такий молодець. Начебто добре. Насправді, така похвала тільки сприяє деградації чоловіка, якщо на цьому робити акцент. Тому що йому вважається, що він сам по собі хороший. А чоловікові добре психічно, емоційно та фізично тільки якщо він чогось досягає, отримує певні результати.

Тому, щоб хлопчика спонукати до того, щоб він удосконалювався і відчував себе щасливим в результаті, йому треба говорити дуже часто про його заслуги. Наприклад, що дуже гарно зроблено, дуже здорово, дуже вміло, що  це було відповідальним та сміливим вчинком. Так ми розвиваємо його чоловічі якості характеру та його чоловічу природу.

Таким чином, хлопчикові всі ці ласкаві слова потрібні в меншій мірі, ніж дівчинці, так як його природа – розвиватися. Йому потрібна похвала за те, що він досяг. Замість того, щоб сказати: зайченя, сонечко, — для хлопчаків старшого віку дуже важливо, щоб ви їх літак, зроблений з лего,  показували всім присутнім гостям. Це важливіше, ніж усі «сонечка», «лапоньки», «заїньки»… «Подивіться, що він зробив, вгадайте, хто це зробив? Правильно, це Альоша зробив, це наш син,» – такі похвальні слова – більший стимул для хлопчика. Виходить, що хлопчика необхідно хвалити відповідно через конкретні вчинки і справи, тому що «чоловікові добре тільки, якщо він чогось досягає». (Р. Нарушевич). Цікава думка, є над чим поміркувати.

Похвала – дуже різнопланова дія. Це і підбадьорення, і провокація, і маячок для дитини в оцінці себе та своїх вчинків: «добре-погано», «правильно-неправильно», це вираз радості перемоги, це коригування поведінки… та багато ще функцій у похвали! І, залежно від дії та ситуації, народжується її  форма – не обов’язково в словах – похвала може виражатися в непомітному потиску руки, у швидкому поцілунку, сповненому гордості погляді…

Похвала – це позитив. Почувши від вас похвалу, дитина розуміє, що вам подобається те, що вона робить; ви її підтримуєте, і в неї з»являється бажання продовжувати. У дитини підвищується самооцінка і розуміння своєї значущості: «Якщо мене хвалять, значить, я хороший, роблю щось хороше». Починаючи щось нове, пробуючи себе в чомусь, дитина, яку раніше багато хвалили, буде впевненіше починати розвиватися в новій діяльності, буде знати, що її підтримають. Підтримка та похвала дитині необхідні для її внутрішнього росту.

Дитина, яка виросла в постійній підтримці з боку батьків, вчиться такому жставленню до себе самої. Тоді вона зростає більш впевненою у собі, і у важкий момент зможе знайти тисячу причин продовжувати роботу чи певну справу, а не здатися при першій же невдачі. Звичайно, у неї можуть бути невдачі, але відчуваючи за спиною підтримку, вона їх подолає і вилучить корисний урок для себе. Дитині похвала необхідна постійно, вона допомагає долати всі складнощі дорослішання, долати невдачі і труднощі. Якщо дитина буде відчувати підтримку і турботу з боку батьків в будь-які моменти свого життя, вона буде з більшою радістю братися за підкорення нових висот.

Якщо похвала народжується з любові, їй нашкодити неможливо. Любов і увага знайде і правильну форму, і потрібні пропорції. Хваліть своїх дітей від душі! Щоб дитина відчула вашу підтримку і турботу, любов та увагу, щоб вона відчула себе потрібною, обов’язково говоріть слова любові і захоплення.

Таким чином, похвала для дитини – це можливість повноцінного розвитку, емоційного підкріплення, впевненості у собі… Якщо ви хочете, щоб ваші діти виросли успішними і впевненими в собі, – хваліть їх та підтримуйте. Знаходьте в будь-якій ситуації позитив, і тоді його стане більше у житті….

 

 

Їх називають «діти сонця». Ці хлопчики і дівчатка, за словами педагогів, надто чутливі, вразливі та відкриті навколишньому світу. Діти з синдромом Дауна - скільки їх народжується? Яке майбутнє цих дітей?

З ініціативи Європейської та Всесвітньої асоціацій "Даун-синдром" 21 березня відзначають Міжнародний день людини з синдромом Дауна. Число 21 символізує двадцять першу пару хромосом. Такий генетичний код визначає особливий генетичний стан людини - наявність в неї синдрому Дауна. Ми також хочемо привернути вашу увагу до цієї найпоширенішої генетичної аномалії та окреслити основні її особливості.

Що таке синдром Дауна?

За статистикою, 1 немовля з 600-800 з'являється на світ із синдромом Дауна. Це співвідношення однакове в різних країнах, кліматичних зонах, соціальних прошарках. Воно не залежить від способу життя батьків, кольору шкіри, національності. Щороку в Україні на світ з’являється від 300 до 400 таких малюків. Майже кожну третю дитину залишають у пологовому будинку. Нічиєю провини в появі зайвої хромосоми немає…

Слово "синдром" означає набір ознак або характерних рис. Синдром Дауна, як показав в 1959 році французький учений Жером Лежен, - це генетичне стан, який існує з моменту зачаття і визначається наявністю в клітинах людини додаткової хромосоми. Свою назву цей стан одержав по імені англійського лікаря Джона Ленгдона Дауна (Down), який вперше описав його ознаки в 1866 році.

Тіло людини складається з мільйонів клітин, кожна з яких зазвичай містить 46 хромосом. Хромосоми розташовані парами - половина від матері, половина від батька. У людей з синдромом Дауна в 21-й парі присутня додаткова хромосома, внаслідок чого, в клітинах виявляється по 47 хромосом. При цьому у батьків, як правило, нормальний генотип.

Додаткова хромосома з'являється або в результаті генетичної випадковості при утворенні яйцеклітини або сперматозоїда, або під час першого поділу клітини, яке слідує за заплідненням (тобто, коли яйцеклітина і сперматозоїд зливаються).

Що означає для дитини додаткова хромосома? Наявність цієї додаткової хромосоми обумовлює появу низки фізіологічних особливостей, внаслідок яких дитина буде повільніше розвиватися і дещо пізніше своїх ровесників проходити загальні для всіх дітей етапи розвитку. Малюкові буде важче вчитися, та все ж більшість дітей з синдромом Дауна можуть навчитися ходити, говорити, читати, писати, і взагалі робити більшу частину того, що вміють робити інші діти.

Отже, ось основні ознаки, за якими визначають синдром:

·      розкосі очі: через це раніше хворобу називали монголізмом;

·      пласке обличчя і маленька голова;

·      висунутий назовні язик за рахунок маленької порожнини рота;

·      короткі кінцівки і пальці, на руках мізинці загнуті всередину;

·      шкірна складка на шиї і плоска потилиця;

·      брахіцефалія;

·      пласке перенісся;

·      занадто рухливі суглоби і фригідність м'язів;

У процесі дорослішання у маленького пацієнта можуть з'явитися й інші ознаки, що вказують на хворобу:

·   коротка шия;

·   на долоньках утворюються поперечні складки;

·   порушується будова зубів і їх зростання;

·   деформування грудини;

·   короткий ніс .

Крім цього також присутні порушення в роботі різних органів або їх захворювання. Наприклад, порок серця, проблеми зі слухом і напади епілепсії, перебої в роботі ендокринної системи.

Що можна зробити?

Синдром Дауна, ознаки якого описані вище, не лікується. Тобто, в медицині ще немає такого засобу, який би повністю усував всі прояви хвороби. Після відвідування лікаря будуть призначені необхідні заходи, які будуть підтримувати малюка і його здоров'я на належному рівні, однак ніякого дива від них чекати не варто.

Ось що необхідно робити:

·              регулярно відвідувати лікарню і фахівців, які будуть не тільки контролювати стан пацієнта, але й допоможуть у розробці програм, що дозволяють малюкові швидше адаптуватися до навколишнього світу;

·              постійно займатися з дитиною: рухливі ігри, спів, розмови, вправи або гімнастика, масажі, навчальні програми - все це має бути спрямоване на розвиток крихітки;

·              після того як маленька людина почне говорити, нехай навіть складами, можна потихеньку вчити його повзати і ходити, досліджувати різні предмети. Обов'язково потрібно показати їй інших дітей, привчати до спілкування. Поступово потрібно привчати дитину їсти самостійно і проситися в туалет. Власне, все це відбувається і зі звичайними дітьми, проте пацієнти з синдромом Дауна роблять це трохи повільніше, їм потрібно більше уваги і часу для запам'ятовування.

Висновок

Чим більше батьки приділяють часу дитині, тим більша вірогідність того, що після 3-4 років з'явиться можливість віддати її в дитячий садок; який це буде варіант (спеціальний заклад або звичайний) - вирішувати батькам. Після вдалого закінчення дошкільного закладу деякі діти можуть піти до школи, а після 9 або 11 класу іноді здатні навіть здобувати середню спеціальну освіту і влаштуватися на роботу. Тобто дитина, подорослішавши, зможе отримати роботу, бути в колективі і утримувати себе, а це вже грандіозний крок вперед, навіть не крок, а величезний стрибок! І все це завдяки наполегливості, терплячості та любові батьків.

Діти, що мають синдром Дауна, мають повне право на повноцінне життя. Практика показала, що такі дітки можуть стати чудовими товаришами, вони дуже доброзичливі і ласкаві. Що стосується освіти - вони цілком здатні навчатися, відрізняються уважністю. Можливо, малюки не завжди щось вміють або розуміють, проте часто такі люди бувають обдарованими, мають схильність до мистецтва. Не варто їх обмежувати, діти повинні розвиватися і розширювати свій кругозір.

 

Поради психолога родинам учасників АТО

Учасник АТО повернувся додому. Не спить, дратується, часто зривається… Що робити? Психологи просять дотримуватись кількох правил.

1. Поки боєць перебуває в зоні АТО, не розповідайте йому про свої страхи і тривоги, не плачте в трубку. Людина в зоні бойових дій живе на межі своїх можливостей. Якщо у бійця не буде впевненості, що вдома все добре, — він не зможе ефективно виконувати бойові завдання. Дайте йому зрозуміти, що вдома на нього дуже чекають, за нього переживають, його люблять і знають, що він повернеться живий, здоровий, із перемогою.

 

2. Переживання в сім'ях бійців неминучі, але градус хвилювання можна знизити. Обмежте собі доступ до ЗМІ і захистіть себе від повідомлень "все пропало, всіх зливають". Є зв'язок з вашим сином/чоловіком/братом — з ним все добре. На все інше краще не звертати уваги.

 

3. Вільний час варто витратити не на телевізор, а на якусь волонтерську діяльність. Наприклад, у госпіталі. Займайте свій час і думки роботою на перемогу. Не можна давати собі можливість лінуватися. З ліні і часу на вільну філософію на політичні теми нічого доброго не вийде. Краще переходити від слів до практики. Від маленького кроку окремої людини складається загальний настрій сім'ї, вулиці, міста і країни.

 

4. Найскладніше у поточній ситуації матерям військових — вони часто на межі відчаю. Вкрай важливо, щоб поряд була людина морально сильніша, здатна контролювати емоції.

 

5. Приготуйтеся, що боєць, який повернувся із зони бойових дій, — це вже інша людина, яка отримала унікальний досвід. Його потрібно прийняти разом з новими поглядами, знайомствами, проблемами, страхами і, можливо, проявами агресії. Повернення до мирного життя може затягнутися, але без любові, турботи, тепла і найголовніше — прийняття сім'ї воно стане практично неможливим.

 

6. Пам'ятайте: людина, що пройшла війну, стала набагато більш сильнішою, мудрішою і досвідченішою. Він повернувся. Живий. Повернувся саме до вас. Все інше — труднощі, які можна пережити, якщо ви націлені прожити з людиною щасливе життя.

 

7. Не відгороджуйтеся. Якщо боєць залишається сам на сам зі своїми спогадами, виникає внутрішній конфлікт, який буде лише посилюватися. Виходів із конфлікту може виявитися багато, та всі вони будуть деструктивними для особистості і соціуму.

 

8. Слухайте його. Це важливо. Боєць повинен зрозуміти, що поряд людина, яка прийме його будь-яким. Що він потрібен. Багато хто  закривається в собі, якщо бачить: дружина відкидає його новий досвід, не хоче чути про вбивства і кров. Але він-то цього не може забути, а поділитися йому більше ні з ким. Це може спровокувати серйозні проблеми з психікою. Дім повинен стати для нього місцем, де можна розслабитись і розкритися.

 

9. Забороніть собі ображатися. Не можна будувати здогади типу "він зі мною не говорить, тому що ..." Не можна почуватися жертвою. Людина була в ситуації, де

Реєстрація в ДНЗ

Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) N 5 "Віночок"

08200, Київська обл., м. Ірпінь,

вул. Київська, 18, 

тел. (04597) 67-022

код ЄДЕБО : 24222277

e-mail : dnz5_irpin@ukr.net

Завідувач

Осипова Лариса Леонідівна

 

 

 

 

Логін: *

Пароль: *